Між життям та смертю тонка грань, особливо на передовій. Життя та смерть розділяють хвилини. Ще вчора молодий та веселий 21-річний хлопець із автоматом на плечі щиро посміхався, записуючи відео для рідних та друзів, а наступного дня — трагічна звістка: російський снаряд влучив у автівку, в якій знаходився боєць. Життя обірвалось…
Неможливо передати біль, яку відчуває мати, що хоронить єдиного сина. Війна забрала все: майбутнє, надію, ненароджених онуків, очікування дзвінка, теплі слова «Мамо, я тебе люблю, не турбуйся, зі мною все гаразд». За собою залишила війна тільки порожнечу, відчай та спустошений погляд.
Саме про це думалось під час прощання з Володимиром Німірським, жителем Червоного Хутору, який загинув під Донецьком за дві доби до свого Дня народження. Володі повинно було виповнитись 22 роки.
Володимир Німірський опинився на фронті з перших днів війни. Прийшов до воєнкомату по повістці. Надягнув військову форму та взяв у руки зброю, залишивши позаду мирні плани, захоплення автомобілями та вечора з друзями. Був у багатьох гарячих точках: воював під Миколаєвом та на Херсонському напрямку. Згодом його, вже старшого матроса та кулеметника, разом із підрозділом перекинули на Донецьк. Машина евакуації, в якій їхав Володимир Німірський, попала під ворожий обстріл. Саме в ту мить обірвалось життя хлопця.
Проводжали Володимира сотні людей: живий коридор простягнувся від в’їзду в Червоний Хутір вздовж вулиць Ізмаїльської та Лабораторної — до самого будинку сім’ї Німірських. Сусіди, друзі та товариші по службі прийшли віддати шану Герою. Море квітів і сльози в очах в усіх присутніх, бо так не повинно бути: не повинні гинути ті, хто тільки почав жити, не повинні матері ховати своїх синів!
Поховали Володимира Німірського на Таїровському кладовищі. Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях. Щиро співчуваємо рідним та близьким Героя, який віддав своє життя за Україну.
