Не кожен з мешканців Таїрове зможе назвати прізвище першого очільника селищної ради. Адже було це 39 років тому: старт місцевого самоврядування в селищі, відсутність приміщення для роботи, незрозумілі стосунки з дирекцією Інституту Таїрова і нарешті перші 18 метрів Таїровської селищної ради. Це — історія, яку ми почули з вуст Меланії Володимирівни Параманчук, першої Голови створеної в далекому 1982 році Таїровської селищної ради. Жінці в цьому році виповнилося 80 років. Незважаючи на поважний вік, Меланія Володимирівна досі займається активною громадською роботою та очолила клуб пенсіонерів “А нам года — не беда”.
— 29 листопада 1982 року пройшла організаційна сесія за участю представників Овідіопольского райвиконкому, на ній мене обрали головою нової, Таїровської селищної ради. — розповідає Меланія Володимирівна.
— А до того дня я 24 роки пропрацювала в Сухолиманській сільраді заступницею голови. З Бурлачої Балки, де на той час мешкала, на роботу ходила пішки — 14 кілометрів щоденно. Іноді підвозили на тракторі.
Тоді до Сухолиманської сільради відносилось 8 населенних пунктів, зокрема Інститут імені Таїрова, села Бурлача Балка, Мізікевича, Балка, Сухий Лиман, Прилиманське та навіть Авангард і Нова Долина. Тобто Таїровське селище було навпаки частиною сухолиманської громади.
Питаємо Меланію Володимирівну, з чого вона почала на посаді голови Таїровської селищної ради, як проходили перші дні роботи? Вона розповідає:
— Депутатський корпус зустрів мене дуже добре. А ось керівництво Інституту Таїрова, зокрема Борис Филиппов, який очолював Інститут, віднеслись досить насторожено, не надавали приміщення для новоствореної ради. Ми збиралися де прийдеться та приймали мешканців теж в різних місцях, не маючи постійного місця прийому громадян. А печатку селищної ради зберігала вдома, майже віддавши одну з кімнат в своїй двокімнатній квартирі под потреби ради. Меланія Володимирівна згадує, що було багато звернень — за різноманітними довідками, щодо реєстрації шлюбів або новонароджених дітей, покращення житлових умов та інше.
А потім, після звернення Меланії Параманчук до райкома партії приміщення все ж таки знайшлось — невелике, площею 18 метрів — біля Таїровської амбулаторії. В ньому почали працювати 4 людини, таким невеликим був штат Таїровської селищної ради в 1982 році. Виконкоми проводились там же, на 18 метрах приміщення ради. Але сесії все ж таки дозволили вести в конференц-залі Інституту. Там збиралися 16 таїровських депутатів для вирішення нагальних проблем.
— Зараз у Таїровської ОТГ є чималий бюджет, громада вважається досить спроможною, а як було тоді, 39 років тому? Чи були кошти? І взагалі які рішення приймали на сесіях депутати?
— Нашого бюджету тоді вистачало на заробітну плату, канцтовари та господарчі витрати. А ще у мене на бюджеті була Таїровська школа, а це і поточні ремонти, і харчування дітей. Но вирішували якось ці питання, — відповідає перша голова Таїровської селищної ради. — Тоді був централізований розподіл коштів, гроші отримували від районної адміністрації, а ті, в свою чергу — від області. Але ми ніколи не були дотаційними. До речі, в мене особисто була зарплата 45 рублів (сміється).
— З якими проблемами селища ви зіткнулись, коли стали головою?
— У нас сміття було дуже багато. Відразу почали організовувати суботники. Також були аварійні будинки, в яких мешкали люди. Потрібно було відселяти та будувати нове житло. Тоді будувалися одразу 4 нових будинка, в яких я вибила 16 квартир для вчителів. Крім того, я замовила проєктну документацію на будівництво нової таїровської школи — той, яку ми маємо зараз.
— Меланія Володимирівна, з ким із ваших наступників ви спілкувались особисто? І яке ваше ставлення до наступників?
— Добре спілкування було з Сергієм Шепелем. Він завжди мене розумів і поважав. У Венгера я була постійною головою дільничної виборчої комісії. Він довше за всіх голов керував селищем — більш ніж 20 років! Але я не можу сказати, що він зробив щось особливе для Таїрове. На мій погляд, найбільш ефективним головою все ж таки був Хасан Хасаєв. Він зробив у всіх будинках дахи, капітальні ремонти в під’їздах, привів до ладу парк, побудував багато дитячих майданчиків. Під його керівництвом громада та селище розквітли. До речі, ця розмова з Меланією Володимирівною сталася на тій самій лавці в парку біля старої будівлі селищної ради, де любив зустрічатися з мешканцями Хасан Гарунович. Не в бюрократичній атмосфері офіційного кабінету, а неформально, так би мовити, ближче до народу. На цій лавці не раз розмовляла з Хасаєвим і Меланія Володимирівна. Про що розмовляли? — питаємо її.
— Я йому дякувала та просила набратись терпіння, тому що він пройшов майже 80 судових справ. Якби не постійні суди, він би зробив для громади ще більше. Говорила, щоб він не хвилювався, що люди його підтримуватимуть. Можу тільки сказати, що Хасаєв дійсно був душею громади, душею Таїрове. Чи буде ще такий у нас голова?
