ІРИНА ЯКОВЕНКО ПРО МЕДИТАЦІЮ В ТВОРЧОСТІ, ХОБІ ЯК РОБОТУ ТА ВИХОВАННЯ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ

Коли за вікном зима, на душі теплішає від картин Ірини Яковенко – мешканки Совіньйону, яка малює квіти. Художниця запросила нас до свого світу, який вражає дивовижною точністю передачі та художньою фантазією авторки.

Сама художниця не здобувала спеціальної художньої освіти. Почала писати свої картини-квіти ще в школі, але тоді вони були чорно-білими, виконаними олівцем. Потім був університет, робота економістом і ніякої творчості. Ірина розповідає:

– Буквально років п’ять тому я знову згадала, що люблю малювати. Бажання було настільки величезне, що неможливо йому чинити опір. З того часу я цілком присвятила себе творчості. Пишу інтуїтивно, іноді навіть не знаю, як це роблю, працюю над картиною доти, поки мені не починає подобатися результат.

У будинку Ірини Яковенко не так багато її картин. Вони не чекають довго на свого покупця. Багато робіт продається на персональних виставках, частину виставлено в галереї «Садів Перемоги». Активно роботи продаються й через соціальні мережі. Ірина вважає, що сучасні художники не повинні недооцінювати можливості соцмереж.

– Віддавати картини не шкода, – розповідає Ірина. – Якщо людина, стоячи перед моєю картиною, відчуває емоцію, ця енергія повертається до мене і дає натхнення на нові роботи. Це такий своєрідний кругообіг енергії.

За словами Ірини, дивлячись на її картини, можна медитувати. Їй дуже приємно, коли її роботи приносять задоволення людям.

– Ірино, коли вам краще працюється? Є стереотип, що муза приходить ночами…

– Однозначно не вночі. Вночі я люблю поспати. Ось багато людей працюють в офісі з 9 до 18, так і я вирішила, що маю право попрацювати над своїми картинами в цей робочий проміжок часу.

Окрім своєї творчості, Ірина допомагає творити іншим людям. В її будинку часто збираються знайомі на мистецькі майстер-класи. Для гостей Ірини це своєрідна арт-терапія – малювання за чашкою ароматного чаю та приємною бесідою.

– В якому стилі працюєте?

– Гіперреалізм: безліч дрібних і точних деталей, фотографічна передача зображення. Мені хочеться, щоб квіти на полотні здавалися живими.

У картинах Ірини Яковенко з’являються й жіночі образи. Художниця захоплюється красою жіночого тіла, але на цьому зупинятись не збирається – у її планах написати серію картин із чоловічим тілом. «Взагалі людське тіло прекрасне», – резюмує Ірина.

Останні п’ять років Ірина не лізе в кишеню за натхненням – образи самі лягають на полотна. Швидше відчувається дефіцит вільного часу для заняття улюбленою справою.

– Надихає Совіньйон, в якому живу, – говорить творчиня. – Тут чудове море. Щодня, виходячи з дому у двір, я отримую потужний заряд натхнення.

– Ірино, чи дійсно для того, щоб творити, художнику треба бути голодним?

– Голодний художник робить те, що матиме попит, для того, щоб отримати гроші та задовольнити свій голод. Коли художник ситий, він працює, виходячи зі свого натхнення і висловлює свій внутрішній світ, не замислюючись про те, продасть він цю картину чи ні.

– У Таїровській громаді величезна кількість талановитих дітей. Ваші рекомендації батькам, чиї діти хочуть тримати кисті та фарби.

– Рекомендую нічого не нав’язувати, питати у дітей, що вони хочуть малювати. Мистецтво – це не математика, не точна наука. І зараз знайти поціновувача можна як на абстракцію, так і на фотографічні образи. Тому насамперед потрібно, щоб вони писали те, що їх надихає.